Польський Омбудсмен на захисті прав засуджених

У цьому залі неодноразово лунали такі слова, як: «право на надію» для засуджених до довічного позбавлення волі. На надію коли-небудь, за якихось певних умов повернутися на свободу. Мається на увазі надію для реальних злочинців – серійних вбивць, людожерів, ґвалтівників і терористів, що були ізольовані від суспільства тому, що є небезпечні. В той же час говорити про покращення умов відбування покарань, можливість переведення на більш м’який режим утримання, умовно-дострокове звільнення, на мій погляд, є просто знущанням над людьми, які відбувають покарання за злочини, яких не скоювали, і не мають жодної правової можливості домогтися перегляду своєї справи в справедливому судовому процесі. Шановні друзі! Маю всім нагадати, що ми живемо в країні, де кожний громадянин, незалежно від віку, незалежно від статусу чи матеріальних статків, або службового становища може опинитися в статусі засудженого до позбавлення волі, в тому числі довічно. Хтось в цьому залі може це заперечити і сказати, що в нашій країні працює така правова система, яка унеможливлює покарання без вини? До громадської приймальні Харківської правозахисної групи на протязі багатьох років звертаються жертви свавілля в міліції, жертви недобросовісних слідчих, прокурорів, адвокатів і суддів. Ці жертви не можуть поновити свої порушені права, бо опинилися в пастці. А держава не хоче чи не може їх почути через те, що в країні не працює правосуддя. Суди замість того, щоб неупереджено вирішувати спор – дублюють обвинувачення слідчого, прокурора в обвинувальний вирок незалежно від реальних обставин події і фактичних матеріалів кримінальної справи. Не потрібно бути компетентним юристом для того, щоб прочитати вирок суду і порівняти його з матеріалами кримінальної справи. І ми бачили вже немало справ, коли вирок суду містить в собі посилання як на докази вини підсудного результати експертиз, свідчення підсудного та свідків, відтворення злочину на місці події та інші слідчі дії, а насправді матеріали кримінальної справи вочевидь кажуть про протилежне. Вони доводять, що слідчі дії зовсім не підтверджують вину підсудного, а навпаки спростовують її і свідчать про непричетність до скоєння злочину. Такі справи проходять всі інстанції (а якщо пригадати, що до 2012 року до створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, всі справи за злочини, що передбачають покарання у виді довічного позбавлення волі, розглядалися за першою інстанцією апеляційним судом, а апеляцію на вирок розглядав Верховний суд України) і в переважній більшості вирок залишався незмінним незалежно від гостроти порушень прав людини і аргументованості позиції захисту. Така хибна практика вже стала нормою, змагальність сторін в суді є чистісінькою декларацією. Захист звертається з переконливими доказами, але суд не чує його аргументів, при тому, що аргументи обвинувачення, починаючи з обґрунтування обрання міри запобіжного заходу викликають шквал критичних зауважень, але все одно суд стоїть на боці слідства і прокуратури. Для того, щоб продемонструвати глибину проблеми експерти Харківської правозахисної групи почали досліджувати справи засуджених до довічного позбавлення волі, створювати документальні фільми і демонструвати їх під час публічних заходів. Наприклад, документальний фільм про трагічну долю засуджених до довічного позбавлення волі Олександра Рафальського, В′ячеслава Барановського, Олександра Харченко і Степана Чернака (останніх двох вже немає в живих, вони померли з тягарем засудженого довічно, так і не дочекавшись справедливого судового розгляду справи) презентувався в офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, ми про це писали. Документальний фільм про долю ще одного засудженого за сумнівним вироком Володимира Панасенка був презентований у Львові. Історія Максима Орлова, засудженого довічно за сумнівними доказами, бо обвинувачення ґрунтувалося на свідченнях неповнолітнього Олександра Козлова, отриманих під тортурами з порушенням права на захист, також використовувалася під час тренінгових занять зі студентами юридичних вишів. Проте, незважаючи на багаторічну публічну активність Харківської правозахисної групи, спрямовану на створення в країні процедури виправлення судових помилок, на сьогоднішній день не має жодної правової процедури, яка дасть можливість переглянути вироки судів у кримінальних справах, які викликають розумний сумнів щодо своєї справедливості. Нещодавно в парламенті перше читання пройшов Законопроект №2107 під назвою: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розширення підстав для перегляду судових рішень у кримінальному провадженні Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та/або Верховним Судом України». Цим законопроектом законодавець пропонує розширити повноваження Омбудсмена. А саме надається можливість звернення про перегляд справ, коли рішення судів, які набрали законної сили, викликають розумний сумнів щодо їхньої законності та справедливості, оскільки під час слідства та суду були допущені порушення прав людини. Відповідно до зазначеного законопроекту Омбудсмен наділений правом звертатися з поданням до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ або до Верховного суду України в разі: «встановлення Уповноваженим ВРУ з прав людини порушень прав і основоположних свобод людини під час досудового та/або судового провадження, що могло вплинути на застосування закону України про кримінальну відповідальність.» В пояснювальній записці до Законопроекту йдеться про запровадження в Україні корисного досвіду практики захисту прав людини Польського Омбудсмена в контексті ініціювання перегляду кримінальних справ в високому суді. Цю новелу можна було б вважати прогресивною, якби не такі обставини: «Подання Уповноваженого ВРУ з прав людини про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 445 цього Кодексу, вноситься не пізніше півтора року з дня ухвалення остаточного судового рішення.» Фактично ці обмеження нівелюють саму ідею виправлення судових помилок і роблять нікчемним цей закон для тих осіб, які тривалий час (дехто десятиріччями) намагаються донести до суспільства інформацію про свої незаконні судові вироки і відсутність будь-якої можливості реалізувати своє право на справедливий суд. Як приклад можна навести виступ Омбудсмена Ніни Карпачової в парламенті під час презентації річного звіту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини 2010 року. Мова йде про судові помилки і неможливість Омбудсмена ефективно реагувати на порушення прав людини в цій сфері. Ніна Карпачова: «Показовою в цьому сенсі є справа Володимира Панасенка, якого в 2008 році вироком апеляційного суду Львівської області було засуджено до довічного позбавлення волі за організацію замаху на навмисне вбивство. Фактично довічне ув’язнення стало помстою через зведення рахунків у бізнесовій сфері. Проте саме завдяки скасуванню смертної кари в Україні в нас ще є час поборотися за справедливість у цій справі». Для того, щоб з’ясувати, як працює офіс Омбудсмена в Польщі, через радника Польського посольства в Україні ми поставили ряд питань. А саме: які має можливості і компетенцію Омбудсмен в разі порушень прав людини в суді? Чи може Омбудсмен самостійно звернутися до високого суду з клопотанням про перегляд кримінальної справи, якщо, наприклад, справа набула потужного суспільного резонансу, чи таке подання можливе виключно за клопотанням засудженого або його представника? Чи бере безпосередньо Омбудсмен участь в судовому процесі під час перегляду справи високим судом? Якщо так, то які має процесуальні права? Чи є обмеження для Омбудсмена щодо звернення до високого суду на захист засудженого, вирок відносно якого набрав законної сили? І отримали переконливі відповіді, що Омбудсмен Польщі має право вносити касацію у кримінальних справах, що врегульовано кримінально-процесуальним законодавством. Він може внести касацію на будь-яке, що набрало законної сили, рішення суду, в тому числі і у тих справах, в яких було застосоване довічне позбавлення волі. Хоча касація не може бути внесеною лише через невідповідність покарання тяжкості скоєного злочину. Омбудсмен має право витребувати для ознайомлення офіційні судові документи після закінчення провадження по кримінальній справі. Касацію на користь підсудного Омбудсмен може внести в будь-який час. Внесення та розгляд касації на користь підсудного не перешкоджає виконанню покарання, зняттю судимості, акту помилування, та не є обставиною, що виключає кримінальне переслідування або обґрунтоване призупинення провадження у справі. Термін давності вказано лише для касації, яка вноситься не на користь підсудного і не допускається задоволення такої касації, яка вноситься після сплину 6 місяців від дати вступу рішення в законну силу. Тобто виходить, що польський Омбудсмен має право захищати в високому суді не тільки інтереси засудженого але і потерпілого. Омбудсмен вносить касацію безпосередньо до суду найвищої інстанції. Проте Омбудсмен не є стороною касаційного процесу, але є його учасником. Омбудсмена повідомляють про дату судового засідання в найвищій судовій інстанції, в якому Омбудсмен може брати участь. Омбудсмен вивчає справи за заявою, а в виключних випадках – з ініціативи Омбудсмена. В 2012 році в провадженні Омбудсмена перебувало 28884 провадження із них 3538 подань було спрямовано до суду для перегляду справ. В 2013 році в провадженні Омбудсмена перебувало вже 35 310 справ, із них до суду було спрямовані подання відносно 3 593 справ. Офіс Омбудсмена не веде статистики, що стосується кількості касацій, які подаються стороною провадження до Верховного суду. Кількість касаційних подань не є еквівалентною кількості касаційних подань Омбудсменом до Верховного суду, бо за відсутності правових підстав Уповноважений касацію не подає, а надсилає заявнику аргументоване роз’яснення. І наостанок хотілося б зазначити, що без виправлення судових помилок не можливо побудувати ефективне правосуддя. Бо якщо допустити, що хоча б одна людина відбуває довічне покарання без вини і не має жодних шансів на перегляд своєї справи, така країна не може називатися цивілізованою.