«Імперія Заходу», Новини, скандинави

Наталія Райтаровська. Скьольдунги на міжнародній арені у другій половині VIII-IX ст.: Від битви під Бравелліром до налагодження дипломатичних стосунків із Каролінгами

Опубликовал kirilostepanyan on

Скьольдунги на міжнародній арені у другій половині VIII-IX ст.:

Від битви під Бравелліром

до налагодження дипломатичних стосунків із Каролінгами

konung_harald_hildetand_faller_i_brc3a5valla_slag_by_hugo_hamilton.jpg

Наталія Райтаровська – аспірант, Львівський національний університет імені Івана Франка

Про ранній період історії Данії нам дуже мало відомо, адже вся інформація, в основному, дійшла у вигляді саг та «Gesta danorum» Саксона Граматика, у яких реальність переплелась із вигадкою автора.  Однак ми можемо стверджувати, що вже за конунга Івара Відфамме, від якого ведуть свій родовід всі королівські династії скандинавських країн, данські Скьольдунги почали вести активну зовнішню політику, як у Скандинавії, так і за її межами. Досить часто міжусобиці заважали їхньому утвердженню на європейській політичній арені, однак після вирішення внутрішніх протиріч, Скьольдунги швидко відновлювали втрачений вплив у Європі.

Основною причиною внутрішніх суперечок було право займати трон Данії. Отже, варто прояснити деякі дискусійні питання генеалогії Скьольдунгів, які страшенно заплутані через недостатність та суперечливість джерельної бази. Найбільш переконливою виглядає остання версія норвезького історика Трольса Брандта, згідно з якою Івар Відфамме жив між 678–731 рр.  Виходячи з тих же розрахунків можна віднести життя Рюрика Метателя Кілець до 680–715 рр., а Ауд, дочки Івара та дружини Рюрика Метателя Кілець і Рандвера, відповідно до 697–742 рр. Після загибелі Гамлета старшими конунгами Данії, які тепер базувалися більше на Ютландію, стали син конунга Хельгі (Олега) – Хрольв Кракі (Hrolfr Krakе) [Рольф Жердинка] та його родич Х’ярвард (Hjarvard). Далі до 731 р. Данія та значна частина Швеції знаходилася під зверхністю Івара Відфамме [1, S.55-67]. 

Згідно із «Хронікою конунгів із Лейре», його внук Гаральд Гільдетан (він був сином Ауд та Рюрика Метателя Кілець – прим.авт.) вирішив розділити свої володіння і передав Вестергьотланд (сучасну Південну Швецію – прим.авт.) своєму родичеві Сігурду Рінгу, зробивши його своїм намісником. Фактично Сігурд був незалежним правителем, але навіть номінальна залежність від Гаральда йому була не до вподоби, тож за першої зручної нагоди він підняв повстання проти короля. Сігурд Рінг по материній лінії, як син Ауд та внук Івара Відфамме, належав до династії Скьольдунгів, тому мав право на данський трон [2, S.120-121]. Суперники зіткнулися у битві під Бравелліром, одній із найвідоміших та найкровопролитніших битв в ранній історії Данії, яка згадується практично у всіх тогочасних джерелах.

The_Battle_of_Bråvalla._Study_(August_Malmström)_-_Nationalmuseum_-_23901.tif.jpg

Brávelli í eystra Gautlandi (Bråvalla in East Götaland)

Однак автори досить заплутали перебіг подій, і битва важко піддається датуванню та локалізації, проте більшість скандинавістів сходиться на думці, що вона відбулася приблизно у 770-775 рр. у долині Бровалла (сучасна округа Норчепінг у Швеції – прим. авт.) Перемогу у ній здобув Сігурд Рінг, який посів данський престол, але чи залишився він також королем Швеції достеменно невідомо [3, S. 89-92]. На думку американського історика Андерса Вінрота, тоді об’єднання королівств під однією рукою не відбулося, а це сталось набагато пізніше вже за Канута Великого [4, S.87-102].

Suecia_3-085_;_Harald_Hildetands_grav,_Ubbes_högar.jpg

Danske konungen Harald Hildetands grav på Bråvalla hed i Småland,

där sveakonungen Ring efter stridens slut lät bränna honom med stor ståt

Наприкінці VIIІ ст. королівство франків на чолі із Карлом Великим поступово стає однією із найвпливовіших та наймогутніших держав Європи.  В результаті успішних саксонських воєн Франкська імперія втрутилася у стосунки данських королів із ободритами та саксами, що відчутно вдарило по авторитету Скьольдунгів у регіоні, адже крізь їхні землі  проходив важливий торгівельний шлях, який водночас з’єднував Данію із суходолом. Король Сігіфрід вирішив суперечності мирно, відправивши посольство до Карла Великого у 782 р., до складу якого входив його родич Хальвдан Старий. Така домовленість була  вигідною для обох сторін: данський правитель зберіг свій вплив у регіоні, а франкський імператор – розширив старі та закріпив нові контакти. Деталі переговорів в джерелах не відображені, однак вони стали поштовхом для розвитку дипломатичних відносин між двома народами і надалі правителі деякий час намагалися дотримуватись нейтралітету [5, P. 337-415]. Тоді ж Скьольдунги звернули свою увагу на територію Фризії, Бірки та Старої Ладоги, і практично пропали із західноєвропейських джерел.

Біля 800 р. правителем Данії стає Готфрід, син Сігіфріда, який проводив більш цілеспрямовану і жорстку політику, ніж його батько, для збереження впливу серед сусідів та контролю над найважливішими торгівельними шляхами Балтики. Перипетії відносин між Готфрідом та Карлом Великим значно краще відображені у джерелах, ніж його попередників, що полегшує роботу для істориків[6, P. 86-99] Правителі кілька разів обмінювалися посольствами, але домовленості між ними були нетривалими, оскільки постійно обидві сторони здійснювали походи на саксів та ободритів, але до повномасштабних воєнних дій справа не доходила. І вже у 804 р. Карл Великий та Готфред уклали між собою угоду, яка розмежовувала їхні сфери впливу у Західній Європі [7, S. 187-189].

grdhdb.jpg

Hedeby (Heiðabýr)

Закріпивши свій авторитет у Данії, Готфрід переходить до рішучіших кроків – у 808 р. він укріпив одну із найважливіших факторій Данії Хедебю та вирушив походом на ободритів. Король зруйнував значну частину їхніх поселень, зокрема Рерик, який був головним конкурентом Хедебю, і перевіз туди найвміліших ремісників підкореного племені [8, С. 260-284]. Спроба врегулювати відносини з Карлом Великим мирним шляхом була безуспішною, адже Готфрід відмовився зустрітися з імператором. Зміцнивши своє становище всередині країни та серед сусідів, король здійснив успішний похід у саксонські землі, чим фактично оголосив війну франкам. Отже, попередні домовленості втратили свою чинність. Згідно із повідомленням придворного літописця Ейнгарда, Готфрід хвалився, що захопить землі германців та фризів, що занепокоїло Карла Великого. Тож імператор почав готуватися до війни з данським королем, але його зупинила звістка про несподівану смерть Готфріда [9, С. 77-81.]. Після загибелі короля традиційно у Данії розпочалася боротьба за престол, який у її результаті посів Хеммінг, який був племінником Готфріда. Король Хеммінг розпочав дипломатичні переговори із Карлом Великим, результатом яких стало укладення нового договору. Згідно із домовленостями, визначався кордон між двома державами, Карл Великий забезпечив непорушність північного кордону своєї імперії, відновлювалися мирні відносини, розділялися сфери впливу між Скьольдунгами та Каролінгами тощо                  [10, P. 419–515.]. Відома скандинавістка Олена Мельнікова дійшла висновку, що після смерті Готфріда Скьольдунги стали союзниками Карла Великого, і дуже часто прикликали на поміч франків у своїх міжусобицях. Так, Гаральд Клак у 826 р. прийняв хрещення, а також отримав у володіння значну частину Фризії, як подяку за свою відданість імператорові [11, С. 22-38.].

panorama (1).jpg

Панорама Хедебю, реконструкція Б. Альмгрена 

Подальша історія правителів Хедебю висвітлена в джерелах дуже фрагментарно і неповно, але хроністи постійно роблять акцент на їхній лояльності до франкських імператорів. На нашу думку, це були взаємовигідні угоди:  Каролінги слугували гарантом стабільності влади конунгів Хедебю, а ті у свою чергу захищали узбережжя від нападів вікінгів, хоча інколи ображений васал міг стати на сторону своїх одноплемінників, як було із Рориком Ютландським та його братами, що прагнули контролювати Фризію [12, S. 170-184.] Досягнуті домовленості не виконувалися, а нові не було з ким укладати, адже щоразу інший загін норманів висаджувався на узбережжі. Крім того, у 843 р., після укладення Верденського договору, величезна імперія Карла Великого розпалася, що створило умови для успішних військових походів скандинавських конунгів, які увійшли в історію під назвою «Епоха вікінгів», але це вже тема наступного дослідження.

Список використаної літератури:

  1. Brandt T. Danernes Sagnhistorie., København 2004., S. 55-67
  2. The Chronicie of the Kings of Lejre / Transl. Peter Tunstall., Oxford: Clarendon Press, 2003, S. 120-121
  3. Elton Oliver. The First nine book of the Danish history of Saxo , London 1894, S.89-92
  4. Winroth A. The conversion of Scandinavia. Vikings, merchants and missionaries in the remaking of Northern Europe., London: Yаle University Press, 2012, 87-102
  5. Annales Fuldensis. // Monumenta Germaniae Historica, Hannover: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1891, 337-415
  6. Chamberlin R. The Emperor Charlemagne., London, 1986, 187-189.
  7. Petri Olai Minoritae Roskildensis Chronica Rerum Danorum a Dano ab olitum Jahannis regis / Ed. J.Langebek // Scriptores Rerum Danicarum.,T.1., Hafniae, 1772, P.68–148.
  8. Лебедев Г. Эпоха викингов в Северной Европе, Санкт-Петербург, 2006, С. 260-282.
  9. Эйнхард. Жизнь Карла Великого. Перевод с лат. М. С. Петровой., Москва, 1980, С. 77-81.
  10. Annales Bertiniani. 830–882. // MGHSS.,Т.I.,P.419–515.
  11. Мельникова Е. А. Вступления норманнов в дипломатические отношения с Франкской империей / Е. А. Мельникова // Historia animatа. Памяти О. И. Варьяш. / [под ред. И. И. Варьяш], Москва : Институт всеобщей истории РАН, 2004, Ч. 3, С. 22–38.
  12. P. H. Kings and Vikings, New York : Routledge, 1992, S. 170-184.

Оставьте комментарий