Володимир Лагодич
Битва при Пуатьє (732)
Всім добре відомо про битву при Пуатьє 1356 р., в ході якої війська Едуарда Чорного Принца перемогли французів за часів Столітньої війни. Однак, цей епізод не був єдиним в історії масштабним кровопролиттям з такою назвою.
Ще раніше, 10 жовтня 732 р. відбулась битва при Пуатьє — поблизу від кордону між Франкським королівством і тоді ще незалежною Аквітанією.
У цій битві зіткнулися франкські сили під керівництвом Австразійского майордома Карла (який отримав прізвисько «Мартелл» завдяки успішним діям в бою) та сили Омейядського Халіфату під командуванням Абдур-Рахмана ібн Абдаллаха.
Франки здобули перемогу, Абдуррахман ібн Абдаллах був убитий, а Мартелл розповсюдив згодом свій вплив далі на південь. «Хроніка продовжувачів Фредегара» звеличує Карла Мартелла як опікуна християнства.
Історики ХVIII-ХІХ ст., Едуард Гібон [1] та Леопольд фон Ранке [2] вказуватимуть подію 732 р. в якості поворотного моменту в порятунку християнства і запобігання підкорення Європи ісламом. Вони ж додають, що битва заклала основу для домінування в Європі франків в наступному столітті, вже як імперії.
Мусульманське військо Абдур-Рахмана було чисельним, з огляду на що Карл вирішив вишикувати франкську піхоту в свого роду каре на підйомі, так щоб відбити натиск мусульманської кінноти.
Протягом семи днів обидві армії вели розвідку боєм, вступаючи в незначні сутички. Мусульмани очікували прибуття своїх головних сил, які незабаром і підійшли, впевненості це їм, однак, не додало. Цілком можливо, для них було складним завданням оцінити чисельність війська франків, оскільки Мартелл використовував ліс і дерева.
Готуючись до битви, Мартелл поставив все на карту, сподіваючись на те, що Абдур-Рахман вважатиме за необхідне вступити в битву першим, маючи на меті розграбувати місто Тур, що знаходилось недалеко від Пуатьє.
Вибір майордома при цьому став вирішальним, оскільки він змусив мусульман атакувати вгору по схилу, долаючи перешкоди рельєфу та рослинності, що звело нанівець природні переваги кінноти. Зрештою, як вказує Едуард Гіббон [1], Мартелл прекрасно розумів, що якщо він зазнає поразки, в Європі не залишиться більше сили, здатної захистити християнство Заходу.
Хоча франки поступалася в чисельності супротивнику, й сподівалися тільки на піхоту, Мартелл мав загартоване в боях військо, що вірило у нього. Майордом домігся переваги в ініціативі і обрав поле битви. Франки у вовчих і ведмежих шкурах [1] були добре одягнені для холодів і мали перевагу у використанні місцевості.
Мусульмани ж не були підготовлені до сильних холодів, та й атакували пізньої осінню. Так само, вони не хотіли атакувати франкську армію, яку вважали чисельно більшою. В результаті, Абдур-Рахман мав метою виманити франків на відкриту місцевість, в той час як франки, що оборонялись пагорбі серед дерев, чекали, коли маври стануть підніматися до них.
Це була гра в очікування, яку виграв Мартелл: битва почалася на 7-й день, оскільки Абдур-Рахман не бажав залишатись на зимівлю. Ставку полководець робив на кавалерію, озброєну списами і мечами. Зрештою, франкські піхотинці витримали всі атаки, хоча, згідно з мусульманськими джерелами, легка та важка мусульманська кіннота, що складалася, за Гіббоном, з маврів та берберів [1] кілька разів пробивалася всередину франкського квадрата. «Мусульманські вершники кидалися часто і люто на франків, які стояли мужньо, і багато було вбитих з обох сторін».
Незважаючи на це, франки не здригнулися. Воїни Мартелла домоглися того, що вважалося неможливим у той час: піхота перемогла омейядівську кавалерію. «Мосарабська хроніка» [3] вказує: «І в громі битви люди Півночі здавалися морем, яке неможливо зрушити. Твердо вони стояли, вишикувавшись, як брила льоду; і сильними ударами своїх мечів вони разили арабів. Зібравшись натовпом навколо свого вождя, люди Австразії відбивали все перед собою. Їх невтомні руки пронизували мечами грудей ворогів».
Мусульманські війська, які прорвалися всередину «фаланги», намагалися досягти й вбити Мартелла, але васали оточили його і не розступалися. Битва була в самому розпалі, коли, як стверджує «Хроніка Фредегара» [4], по мусульманським військам рознеслася чутка, що франки загрожують обозу із захопленими в Бордо трофеями. Частина воїнів негайно залишила бій, щоб повернутися в табір і охороняти свою здобич. Згідно з мусульманськими джерелами, в розпал другого дня битви (франкські літописці вказують, що вона тривала лише один день), послані Карлом розвідники почали грабувати табір і обоз.
Карл до цього часу відправив розвідників аби посіяти хаос в головному таборі мусульман, сподіваючись розколоти ряди ворога. Це йому вдалося, оскільки багато кіннотників повернулися в табір. В очах решти мусульманської армії це виглядало повномасштабним відступом, і скоро воно і справді стало таким. І західні, і мусульманські хроніки сходяться в тому, що намагаючись зупинити втечу, Абдур-Рахман опинився в оточенні, що й призвело до його загибелі, а решта мусульман повернулась до табору.
На наступний день, коли вони не з’явилися на полі битви, франки запідозрили засідку. Спочатку Карл був упевнений, що мусульмани хочуть виманити його з пагорба на відкриту низину. Лише після зайняття франками табору мусульман, — який був так поспішно залишений, що, згідно з мавританським та франкським літописами, мусульмани покидали намети і попрямували назад на Піренейський півострів, прихопивши усю здобич, яку могли забрати, — стало зрозуміло, що під покровом ночі вони відступили.
Беручи до уваги нерівність армій — переважно піхотної франкської проти берберської кавалерії і арабських кіннотників в латах і кольчугах, Карл Мартелл здобув блискучу перемогу в обороні, що визнають як історики-сучасники битви, так і нинішні дослідники. Разом з тим, мусульманські джерела не надають битві при Пуатьє стільки уваги, як західні. Це, в свою чергу, наводить до ревізіоністського погляду на значення подій 732 р. у припиненні арабської експансії Європи — оскільки ще раніше, в ході облоги Константинополя 717-718 рр. (у спаданні експансіоністського потенціалу Омейядів є і цей ромейський чинник), битві при Тулузі 721 р., Омейяди зазнали поразок (а вже у 740 р. буде повстання в середовищі мусульман). Разом з тим, можна говорити про те, що битва при Пуатьє 732 р. була одним з останніх аргументів до того, щоб поховати плани Халіфату та бажання продовжувати завойовницьку лінію.
Не можна й недооцінювати значення битви при Пуатьє в плані розвитку військової потуги франків, що дозволить їм домінувати Європі протягом наступного століття. Надалі, ідея про особисто відданих правителям кіннотників (бенефіціарна реформа) розвинеться в появу лицарства, що стане своєрідним «маркером» Середньовіччя.
Використані джерела інформації:
1. Гіббон Е. Історія падіння та руйнації Римської імперії. 52-й розділ / Chapter 52. Fall In The East — The Decline And Fall Of The Roman Empire by Edward Gibbon [Електронний режим доступу]: http://www.ccel.org/g/gibbon/decline/volume2/chap52.htm?fbclid=IwAR2sQmyUG8341WxzelbGYIKq80SOi7CpijaRk3XNEXUoWUBJuvyE5GRIDz8
2. Немецкая историография первой половины XIX ст. Л. Ранке [Електронний режим доступу]: https://www.istmira.com/istoriografiya-srednix-vekov/1972-nemeckaya-istoriografiya-pervoj-poloviny-xix-v-l.html
3. Мозарабская хроника 754 г. / CHRONICA MOZARABE DE 754 [Електронний режим доступу]:http://www.vostlit.info/Texts/rus5/Mosarab/frametext.htm?fbclid=IwAR3e1pMU2sCIohSUcA1X_NQ5iussQTa1TItMVtnSz_jp11U3mOKRbBP26l4
4. Продолжатели Фредегара / CHRONICARUM QUAE DICUNTUR FREDEGARII LIBRI QUATTUOR CONTINUATIONES [Електронний режим доступу]: http://www.vostlit.info/Texts/rus4/ContFredegar/frametext.htm?fbclid=IwAR0K3W3pi9447Ubq2cwH5POwCeFJKsgD3x9-jkY42xmOaZ3FWtSeRM3kH1k
5. Петавианские анналы / ANNALES PETAVIANI [Електронний режим доступу]: http://www.vostlit.info/Texts/rus15/Ann_Petaviani/text.phtml?id=1082&fbclid=IwAR3Ek6Pa_AbRkwyboz8hcJpoOTyk_EGmUP7hesijevfwoSuC-6a_0QWeHLY
6. Назарианские анналы / ANNALES NAZARIANI [Електронний режим доступу]: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Ann_Nazariani/frametext.htm?fbclid=IwAR2C1bnlcZimMVYVNm7l_QApNXgFi2dUEAouk7akz5dg1bZ0z9jLMuPKpG4
7. 100 битв. Пуатье. 732
Львівський історичний клуб 