Володимир Лагодич
Битва при Ковадонзі (718)
Batalla de Covadongа (718)
Те, наскільки швидко може змінитись хід історії для народу, можна побачити на прикладі вестготів. Захопивши землі сучасної Іспанії у VI ст., вони утворили на її теренах свою державу. Розвиток останнього пов’язаний із низкою міжусобиць, культурним та релігійним несприйняттям варварів із «останніми римлянами». Зрештою, в 711 р. коли на Піренеї відбувається вторгнення арабів та берберів, вестготська аристократія зібрала армію та зустрілась з ворогом при Гвадалеті.
Зрештою, командир мусульман, Тарік ібн Зіяд прорвався через ряди ворогів, поки не досягнув вестготського рекса Родеріха й не вбив його прямо на троні. Коли вестготи побачили, що їх влодар загинув, а його оточення розсіяне, їх відсуп став загальним. «Поразка християн була повною, і замість того, аби зібратись в одному місці, вони тікали в різні боки, а паніка передалась їх співвітчизникам, що відкрили ворота до міст і замків, здавшись без бою» – описує наступні події Ахмед ібн Муххамед аль-Маккарі в «Історії мусульманських династій в Іспанії».
Готи тікали – розгромлені й знекровлені, позбавлені короля. Сотні років, проведених у міжусобицях, загасили ту іскру, що дозволила колись зайняти Іспанію. Однак, навіть серед більшості знайшлись ті, що змогли змінити хід подій. Спочатку ними стали жителі столиці вестготів, Толедо. Ще пізніше, просування мусульман до Європи зупинили франки у 720-730-х рр.
На фоні цієї боротьби серед вестготів з’являється Пелайо (690-737), «princeps» Астурії. Походження його є невиясненим, а хроністи називають його «благородним готом». Власне, з часу правління Пелайо Астурією (718-737), розпочинається Реконкіста. Зібравши дружину, він відмовився виконувати вимоги мусульман, що й призвело до їх походу на Північ. Сам похід закінчився Битвою при Ковадонзі 718 р., де мусульмани були розбиті, втративши крім того воєначальника Мунузу. Детальний опис бою подає «Хроніка Альфонсо Великого», складена в Х ст. Згідно неї, перед початком бою до Пелайо звернувся єпископ Оппа із вказівкою здатись перед арабами. Британський дослідник А. Деєрмон вказує про «відображення у цій розмові біблійних сюжетів», де протиставляються Стара Іспанія, що «згинула до союзу з невірними», й Нової Іспанії, «відновленої з Милості Божої».
Після невдалого штурму позицій вестготів авангардом мусульман, Мунуза вирішує зустріти супротивника під селом Олальєс (сучасне місто Овьєдо). Щодо битви, «Хроніка Альфонсо» подає міфологізовану точку зору, вказуючи число арабських військ у 187 тис., загинуло з яких 124 тис. Натомість, мусульманська «Хроніка мусльманських династій…» називає події при Ковадонзі дрібною сутичкою – цілком можливо, з огляду на принизливість для мусульман поразки. Так, «…дикий осел за іменем Пелайо ховався в Галісії із 300 своїх войнів… Мусульмани пізніше взяли їх в облогу, поки в Пелайо не залишилось 30 чоловік, і вирішивши, що з такими нікчемними силами він не становитиме загрози, зняли облогу».
Зі стратегічної точки зору, події при Ковадонзі не змінили загальної ситуації на півострові. Місцевий характер повстання, що не викликав інтересу серед арабських воєначальників, так само пояснює, чому Астурійська держава змогла вижити. Однак для Астурії, що вирішила не співпрацювати з арабами, ця битва мала великий психологічний ефект. Після Ковадонги, християни зайняли залишене мусульманами місто Хіхон, а серед цього загону був майбутній монарх Альфонсо І. Символічне значення цих подій підкреслюється легендю про те, що Пелайо побачив перед битвою хрест на небі. Пізніше, він наказав встановити хрест з дерева на горі. Надалі, цей хрест син Пелайо, Фавіла, помістив до церкви Санта Крус в Кангас-де-Оніс, де знаходився двір Альфонсо І. Його наступник, Альфонсо ІІІ, наказав перемістити хрест в замок Гаусін, покривши золотом. Сьогодні цей хрест (названий «Хрестом Перемоги») знаходиться в соборі Овьєдо.
Ознайомившись із цією сторінкою історії Іспанії, можна задатись питанням – чому кілька сотень готів змогли перемогти армію в кілька десятків тисяч в 718 р., коли якихось 20 тому араби перемогли в рівносильній сутичці? Можливо, в таких випадках, справу вирішує не чисельне чи якісне співставлення сил супротивників. Справу вирішує мислення. З усвідомленням того, що більше немає куди відступати, готи ринулись на Північ, заклавши основу сили, що вижене завойовників у 1492 р.
Джерела:
Львівський історичний клуб 